ne_znaiko

Одна з речей, обов'язкових для подорожі потягом, - замовлення чаю. Це єдиний випадок, коли я п'ю чорний чай, та ще й з цукром. Все тому, що тільки в потязі його подають в склянках з підсклянниками (подстаканнікамі). В такому посуді чай набуває специфічного присмаку мандрів з домішками чогось невідомого і привабливого.
Коли їхала до Вінниці, не знала, що познайомлюся там зі стількома цікавими людьми. Один з них - Олександр Шемет, людина багатьох талантів, і крім іншого, колекціонер. В Краєзнавчому музеї виставлена його колекція оцих дивних виробів дивної краси. На жаль не всі фото вийшли вдалими, і далеко не всі виставлені підсклянники потрапили в кадр. Ділюся невеликою часткою зібрання. Здається, це захоплення схоже на збирання теплих, приємних вражень.



( ще фотоCollapse )


Оригінал на Дрімі

Вінниця була столицею, хоча і тимчасовою, УНР з 1919 року.

( даліCollapse )





Оригінал на Дрімі

Центральна вулиця - Соборна. Тут дійсно стоїть собор, а ще і костел, і музеї. Міст над Бугом - також її частина.


( даліCollapse )

Далі буде




Оригінал на Дрімі

Вінниця - не дуже велике місто, але цікаве. Якщо опинитися тут вперше, варто оглянути головні пам'ятки і місця. Символом міста вважають Водонапірну вежу. Колись вона забезпечувала водогін і слугувала оглядовою каланчею, зараз там музей. Поряд площа, а позаду парк.



( даліCollapse )


Далі буде - прогулянка вулицями




Оригінал на Дрімі

Кав'ярня-музей - це приємно. Смачна кава, тістечка і щось цікаве, що можна розглядати в затишку і прохолоді напівпідвалу.  Що саме?

( даліCollapse )





Оригінал на Дрімі

Будиночок сяє білими стінами на сонці. Квіти заглядають до веранди, двері привітно відчинені. Всередині зустрічає несподіваний холод. Одразу в сінях знайомий запах б’є під дих, примушує заплющити очі. Звідки мені знати, як мають пахнути білині стіни? Як і те, що після дотику вони лишають білі мітки на одязі? Рухаюся коридором далі, всі кімнати наскрізні, переходять одна в іншу, а на дверях між ними – завіси. Малюнок проступає на затертій світлині пам’яті. Впізнаю двері з завісами, дерев’яну етажерку зі старими книжками. Не треба відкривати їх, щоб побачити потемнілі сторінки з помітками чорнилом. Почерк той самий, літери підкручені по давній моді.

Фарбовані дошки підлоги вкриті килимками з геометричним орнаментом. Вони легко зсуваються і йдуть хвилями, якщо пробігтися кімнатою, як колись. Коли? В давніх снах, які виявилися спогадами? Крісла, мереживні серветки, стеля зі сволоком підтверджують давне знайомство. З вікна видно сад, як і має бути, а від полущеної білої фарби на шибці стикається серце. Повітря насичене білилом і чимось солодкавим, що лишилося в тканині абажуру, в гладеньких боках комодів, в фарбі картин. Крізь вікна не чути птахів, а в кімнатах тільки підлога могла б скрипіти, та і вона мовчить, щоб не заважати пригадувати. Спогади затоплюють кімнату, з кожним вдихом занурююся глибше.

Тут має бути ще дещо важливе. Важливіше за старий масивний письмовий стіл перед вікном. Коли сидіти за ним, позаду лишається частина кімнати і прохід в інші. Гостро незахищеною спиною відчуваю, як незатишно від цього. Відчуваю той самий хребець, який торкається напівкруглої спинки стільця. Повінь споминів заливає майже по вінця. Де ж те, що я шукаю? Нарешті, крім портретів на одній бічній стіні бачу пусту золоту раму. Вона пуста лише на перший погляд, від часу дзеркало втратило блиск. Поверхня пішла плямами, помутніла, але не зовсім зіпсувалася. Ще можна подивитися в нього. Лишилося останній раз ковтнути повітря, зробити крок і дізнатися, кого я там побачу.
 

Оригінал на Дрімі

Це фонтан на річці Південний Буг. Коли стає темно, починається знамените шоу. А я поки що покажу Буг і острів на ньому вдень.

( даліCollapse )



Оригінал на Дрімі