Коллекция впечатлений

перший сніг

примушує чекати своєї появи

з’являється раптово

захоплює закохує зачаровує

виблискує скельцями

обіцяє діаманти

набридає

сіріє марніє

розтає твердіє

не зникає в нарнії

навпаки утворює її тут

вихід маскує заметами

білі полотна заметані

стібками рядками слідів

вздовж і впоперек

колишніх перших снігів

відчуваю твою відсутність щодня

відступ на крок відділяє

розподіляє на до і після

пісня звучить все тихіше

лишається тільки фоном

стає далеким відлунням

ледь чутним здалеку дзвоном

вібрацією телефону

який завжди на беззвучному

який зберігає всі файли включно

з видаленими

зі скороченими іменами

з назвами стертими

з тих часів, як вони зробились нестерпними

роблю вигляд, що їх немає і не було

обминаю в розмовах

обережно ходжу навколо

порожнини

штучної маріанської западини

уникаю спокуси заглянути

щоразу вигадливо

знаходжу привід не обертатися

не дивитися туди, де нічого не має бути

в глибині виють сирени, все тихіше, але все ще відчутно

відсутність – провалля в незабуття

безодні порожньої відчуття

не зникло

лишилось на вчора

лишається на сьогодні

пісні примарних китів підступних сирен

долинають з глибин

кожного дня

вулиця схожа на інші

таки ж звивисті і круті

доводиться дертися вгору

дорогою дивуватися

чому ці хати намагаються здолати гору

ніби кожна кидала виклик наступній

чи наважишся оселитися вище?

там підйом ще крутіший

йти зовсім не зручно

каміння порскає з-під ніг

дихання збивається

а хата стоїть

може вона боїться потопу

вірить що цей острівець

це верхів’я заросле кленами

вціліє

хата стара порепана

зберегла прикраси навколо вікон

її димар дихає паром

її підперізують дроти

її охоронець вічний доктор алой у вікні

схоже, вона вже переживала потоп

і це не гірше з усього, що їй доводилося пережити

тому хто здолав гору

не лишається іншого

як в неї врости

з нею зростися

триматися скільки вистачить сил

першим вітати сонце

і кожне наступне літо

втіха зимова

ліки від песимізму

варення з вишень

світлом прорізав
ночі завісу важку
молодик місяць

будинок має таємні глибини

ковтає предмети поглинає спогади

вловлює сни в тонку павутину

всотує стінами впертий спротив

хворобі старіння

непотрібні записники застарілі розклади

зберігає надійно в темних шпаринах

в дальніх шухлядах столу

мітки зворотнього шляху приховані

та можна повернутися випадково

до моря

яке було нашим, а тепер ні

про нього цокають камінці

назбирані в минулім літожитті

безжальні курячі боги

безжальні наче вони живі

гладкі камінчики по-справжньому гарні

тільки коли їх щомиті вмивають хвилі

зайві на полицях серед книжок

або в ванній

проти килимів і подушок

камінці безсилі

лише коли хвиля холодних дощів

намагається змити минуле

спогад каменем лягає і не дає втекти

перевіряє темні кутки забуття

звільняє будинок від зайвих речей

недбало списані аркуші – сміття

морські камінчики – дійсний трофей

для пам'яті

туман ворушить сизими крилами

легко тремтить і не злітає

струшує краплі вологі з пір’їнок

і знову виконує дивний танок

прикриті туманами не соромляться

дерева скидати останні листки

з голих гілок виглядає дивовиця –

дух, що збирає прокльони людські

вроки нанизує у намисто

образи вплітає в коси тугі

ні

то в тумані сховались навмисно

дурні розбещені голуби

холоне поволі в жилах густа смола

погляд задимлений спостерігає пильно

відрух слабкий, судому, в якій трава

зводиться і лягає і завмирає на схилах

рух уповільнений

грудки землі шкарубкі

важчає голова з кожним новим питанням

чи варто лишати ці схили чи все ще ні

чи ще напитись гіркого повітря востаннє

ріже очі від вітру чи від солодкого диму

шкіри торкнулося скло заховане у траві

чорна смола по краплі у землю полине

щоб залишитися в ній

згорнутись кільцем серед коріння полину

перетравити отруту зими

або ні