Робочий день видався бухливим, домашній вечір насиченим. Вже засинаючи на ходу, згадала про свою книжечку, хоча б десять хвилин полежати з нею... а в сумці її не було! Здається, на роботі не було часу навіть витягти її з сумки. Ну може все-таки вона лишилася там столі? Пригадати стіл. Хто тільки не приходив і чого тільки не було на столі за день! Стоси паперів, бланки, документи. Креслення, малюнки. Театральний художник не може просто сказати, які йому потрібно придбати матеріали. Він повинен продемострувати в подробицях свій задум, на ходу переробляючи його вигляд і перераховуючи його розміри. Якщо слухати - це триватиме безкінечно. Необхідно мати запас цукерок, аби затуляти їм роти і в паузі викликати на допомогу інших колег. Ті в свою чергу мають свої справи. Наприклад насипати на стіл гору зразків потрібних їм інструментів. Або косметичних засобів. Або фабри. До цього додається різноманітна їжа і напої, які відвідувачи натягують, аби поспілкуватися, бо необхідно не тільки працювати, а й ділитися новинами.
Проаналізувавши це, дійшла висновку, що книжка забута в крамниці, куди і попрямувала зранку. Продавчиня здивувалася, ні, не було. Здивування її якесь занадте... виявляється, я вже третій відвідувач з таким запитанням. Ще загубилися рюкзак і папка. А тут їх не було. Дивно. Отакий маленький магазинчик, а поглинає не тільки гроші, а ще й речі. Та ще й які!
Припхавшись в розпачі на роботу, оглянула стіл, як і очікувалося, її там не було. Роззирнувшись по сторонам, не повірила очам - вона причепилася до куточка крісла, яке завжди стоїть запхнутим в дальній куток і на якому ніхто ніколи не сидить. Як вона там опинилася?
Journal information