Він отримав народну назву Шевченківський гай і, хоча таку саму назву має і трамвайна зупинка, шевченківської хати тут ніколи не було.
Музей, як можна довідатися на його сайті, був створений за етнографічним принципом, у 1971 році, з метою порятунку пам'яток дерев'яної архітектури, предметів побуту і зразків народного мистецтва усіх історико-етнографічних груп Західної України, що сформувались наприкінці XIX - початку XX століття. Це Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина, Волинь, Поділля, Полісся, Буковина, Покуття, Закарпаття і Львівщина. Кожній з них присвячений окремий сектор мікросело, де поряд з житловими будівлями знайшли своє місце господарські, виробничі, сакральні. У об'єктах обладнанні відповідні інтер'єри, що дає відвідувачам повну картину життя, праці і відпочинку мешканців західноукраїнського села кінця XIX - початку XX століття. Територія музею становить 36.5 гектарів.
Певно влітку тут цікавіше, але теплий грудень дозволяє витратити півдня на знайомство з музеем.
Тут відтровені хати, млини, олійниці, сункновальні і храми, все це розташовано в вигляді справжніх вулиць.
Хати відчинені, до них можна заходити і розглядати предмети побуту.
Ліжко для дорослих, підвішена колиска і солом`яні павучки на стелі
Старовинна праска
Колекція музичних інструментів
Тут проводять майстер-класи з різноманітних ремесел. Можна подивитись, як що працює і чомусь повчитись. Але за перше відвідування хочеться встигти якомога більше роздивитись.
Господарче знаряддя
Яйця більші за курячі і схожі на справжні. Швидко з`ясувалося, чиї вони
Родина вертається додому, а була вона на ставку
Ми рухаємося далі, розлядаючи церкви
Хати
Господарчі споруди
Криниця
Вулики, зовсім прості
і зовсім не прості
Сукновальня, тут вовняну тканину збивають в сукно
А цей поважний будинок - школа
Всередені вона розділена навпіл, в одній частині - клас
Обов`язковий навчальний посібник - різки, одна на столі вчителя. Останьою стоїть так звана осляча парта без лави
Якщо ні різки, ні осляча парта не сприяли покращенню навчання, тоді вже ставили на гречку.
В іншій частині школи - помешкання вчетеля, воно складається з трьох кімнат. Перша - вітальня
Одні двері з неї ведуть до спальні, інші до кухні
Бамбетель - український диван, а на підлозі - пес, засіб для знімання черевиків
Лишаємо школу
І потрапляємо до кузні
Коваль кує
І розповідає, що ця професія була престижною і прибутковою, ковалі добре заробляли і могли утримувати родини. Саме тому так багато їх нащадків, Коваленків, Ковалевських і Кузнецових.
Поряд із кузнею - козацька кухня, яка приваблює до себе ароматами смачних страв
Козак Мирослав виявляється знавцев етнографії, історії і національної кухні. Взавши, що ми з Харківщини, стверджує, що тоді ми повинні знати таку козацьку страву, як куліш. Він правий, знаємо, любимо, готуємо і з подивом взнаємо, що тут вона майже не відома. Іншим туристам Мирослав розповідає про цю страву, а ми просто насолоджуємося навзвичайно смачним кулішем.
Вареники в Мирослава також неймовірно смачні. Крім того, він готовий розповідати і про рецепти, і про історію, якою він щиро захоплюються. Та нам вже час. Лишаємо це місце з надією на повернення і більш докладне вивчення.
Останній погляд на дахи, вкриті мохом, що надає їм казковості, і породож в часі закінчується, хоча і є бажання затриматися тут надовго. Бо цей музей справді живий.
Journal information