October 30th, 2015

джаз, шляпа

Цукрова пудра



  Тепер щоранку вона прикрашає різнобарвні кремові візерунки, що запікалися на сонці ціле літо і достигали, набуваючи кольорів осінню. Ранкові заморозки - це ще не справжні морози, це тільки пудра для прикрашання, вона розтає  швидко, наче злизана сонцем з запечених тістечок.



  До речі, Ляля нещодавно дізналася, що цукрова пудра - це всього навсього перемелений дрібно цукор. Це було маленьке розчарування, за цією назвою їй чулося щось більш цікаве.
Collapse )
promo ne_znaiko june 17, 2015 14:33 7
Buy for 20 tokens
Під час минулорічних мандрів ми з Алекс отримали кілька наполегливих запрошень в гості від наших польських друзів. То ж, зважаючи на їх гостинність, ми змогли поглянути на життя поляків нашого віку зсередини. Кріс працює логістом в приватній конторі в місті Познань. Він придбав квартиру в селі…
джаз, шляпа

Осінні розмови

  Вже до чого не люблю відвідувати лікарню, а доводиться це робити регулярно, щоб отримувати рецепти на ліки для бабусі. Як уявлю собі черги, оформлення, збір підписів і печаток по різних кабінетах... Налаштування тривало мало не два тижні, але відтягувати було вже нікуди, настав день, коли замість роботи довелося попрямувати туди.

  Біля першого з потрібних мені кабінетів черги не було, це занепокоїло, бо може і самого лікаря там немає. Але він був, один в своєму кабінеті, наче чекав на мене. В першу чергу я запитала в нього про те, що непокоїло мене найбільше. А саме, чи бачив він виставу, на яку я його запросила минулого разу, і чи не викликала вона в нього відрази. А таке могло статися, бо це така вистава, з якої деякі глядачі йдуть, не дочекавшись кінця і обіцяють більше не повертатися. Але мій лікар не з таких. Він був в захваті, про що з радістю повідомив, а потім ще півгодини натхненно розповідав детально про свої враження. Ну і ще з півгодини ми поговорили про мистецтво взагалі. Тим часом справа йшла сама, він тільки щось написав, зробив пару дзвінків і відправив за рецептом до іншого, як він підкреслив, нормального лікаря.

  В нормального теж не було черги і він одразу зрозумів, що від нього треба. Але він мав страшену потребу поговорити. З кількох натяків і кінутих до медсестри фраз, стало ясно, що він нещодавно повернувся до роботи і йому кортить розповісти про те, де він був. Довелось запитати і взнати, що він був зовсім не в відпустці, а навпаки, на війні. Пішов добровольцем і пробув рік. Більше всього дивує, що тут нічого не змінилося. Всі ті самі вибирають тих самих. Хоча ні, змінилося. До військових тепер є повага. Відповідав на всі питання, і про волонтерів, і про ворогів...
Цікаво, які складаються бесіди, якщо на прийом занесе ватного пенсіонера або сепаратиста? Може такий лікар здатний зцілити всі ці недуги?

  За такими цікавими розмовами  час проминув, і все було оформлено, і на вулиці все ще сяяв день. Надихнута спілкуванням, вирішила пройтися пішки, роздивитися зблизька жовте лисття, що вже опало, що тільки збирається і тримтить на гілках і те, що переходить з одного стану в інший, летить і танцює свій останній танок.
  На останок зустріла знайому жінку, яку ніколи не запідозрила б в поетичному сприйнятті життя. Вона зупинилась, розглядаючи мене, і готуючи, як завжди, якийсь кілкий жарт. Натомість запитала повільно:- А що це ти фотографуєш? Дерева? Птичок? - Повільно оглянулася і винесла вирок:- Да! Красиво!
  Окрім посмішки, іншої відповіді вона не потребувала, і так відчуваючи згоду. Як і двоє попередніх співрозмовників.