ne_znaiko (ne_znaiko) wrote,
ne_znaiko
ne_znaiko

Вибір



Олена Теліга (Шовгеніва) у своїй короткій біографії пройшла шлях з російськомовної гімназистки до незламного борця за волю і честь нації, частиною якої вона себе усвідомила. «Я була петербуржанка. Я там виросла, там вчилася, там провела війну, там насичувалась Петром І, Катериною Великою... Ну й, розуміється, культурою імперії, главою якої був Олександр Сергійович Пушкін».
Народилася майбутня поетеса 21 липня 1907 року в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині: мати — дочка православного священика; батько Іван Опанасович Шовгенів — знаний фахівець, гідротехнік-практик. Коли дівчинці було п’ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга. Отримала чудове домашнє виховання і освіту, знала німецьку, французьку, російську мови. Багато читала і постійно спілкувалася з висококультурними людьми. Але вона української мови не знала й українкою себе не усвідомлювала.
У 1918 році Шовгеніви переїхали до Києва, де батько Олени був призначений міністром Української Народної Республіки, а вонанавчалась у Жіночій приватній гімназії Дучинської. Але скоро безтурботне дитинство дівчини закінчилося. Через політичний стан в державі батько змушений був емігрувати. Родина залишилася без засобів для існування і відчула всі незгоди громадянської війни: зміни влади, бої на вулицях, голод, холод, арешти, розстріли.
У 1922 році сім'я переїхала у чеське містечко Подєбрад до батька, який працював ректором Української господарської академії (УГА). Саме тут Олена потрапила в українське середовище, активно включилась в життя української громади, полюбила мову й літературу, нарешті відчула себе українкою. «...я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, розмовляти лише українською мовою. На велике здивування усіх моїх знайомих...».
У 1923 році юна патріотка вступила до Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі на підвідділ української мови та літератури історико-літературного відділу. Випадкове знайомство зі студентом УГА кубанським козаком Михайлом Телігою перетворилось у щиру дружбу, світле почуття. Вони одружились у 1926 році і пройшли разом крізь коротке, але яскраве й насичене життя.

Молода Олена почала писати вірші, публіцистичні статті рідною мовою (російською писала з дитячих років). Вона почала друкуватися в періодичних виданнях, була постійною учасницею літературних процесів, що відбувалися у празькій українській громаді. Поступово утворювалось коло митців, близьких за духом і переконаннями: подружжя Теліг, Леонід Мосендз, Юрій Липа, Євген Маланюк, Юрій Дараган, Олег Ольжич, Оксана Лятуринська та інші, кого пізніше називатимуть «Празькою школою».

У 1929-39 роках Теліги жили й працювали у Варшаві, де Олена почала активно співпрацювати із журналом «Вісник», редактором якого був відомий націоналіст Дмитро Донцов, який відіграв важливу роль у формуванні націоналістичного світогляду Олени Теліги.
Наприкінці 1939 р. письменниця з чоловіком переїхали до Кракова, де вона зустрілася з давнім знайомим Олегом Ольжичем, членом Організації Українських Націоналістів (ОУН), що визначило її подальшу долю — вона почала активну роботу, зосереджену на культурній діяльності ОУН, очолювала літературне-мистецьке товариство «Зарево», писала реферати з питань української культури.
...А в Україні йшла Велика Вітчизняна війна. Олена Теліга вважала, що в цей жорстокий час їй треба бути на батьківщині.

Там, за лісами, неспокійно спить
В боях ранений мій трагічний Київ...

І вона приїхала... Мета була одна — об'єднати культурні сили України. В Києві вона як член референтури культурної комісії створила «Спілку письменників», заснувала і редагувала журнал «Літаври» — літературно-мистецький додаток до газети «Українське слово». Але активність ОУН у Києві не подобалась німецькій окупаційній владі, почалися арешти. У Олени Теліги була можливість виїхати, але вона відмовилась. У лютому 1942 року вона разом зі своїм чоловіком були заарештовані. 21 лютого їх розстріляли у Бабинім Яру.
За життя збірка її віршів так і не побачила світ. За часів радянської влади в Україні її теж не видали.Тільки після 1991 року Олена Теліга почала повертатися на рідну землю — своїми віршами, статями, публіцистикою. Сьогодні її ім'ям названі вулиці, школи, бібліотеки, видавництво, її творчість вивчають в рамках програми з української літератури в навчальних закладах країни, заснована Міжнародна літературно-мистецька премія імені Олени Теліги, її твори прикрашають книжкові полиці книгарень та бібліотек.



                                                                            Незнаний нам початок і кінець,
                                                                                Не розуміємо таємну віру,

Коли жаття сплітає у вінець
В незнаній черзі віру і зневіру.

На світлий день спадає чорна тінь
Зловіщих хмар, мов жалібний серпанок,
А зимну ніч, безсилу від тремтінь,
Бере в обійми полум’яний ранок.

Залізну силу, що не має меж,
Дихання Боже в сльози перетопить
І скрутить бич безжалісних пожеж
З маленьких іскор, схованих у попіл.

Так кроки — нами зв’язані навік
У Божих меж — назавжди розминулись.
Без теплих слів, без дрогнення повік
Ми попрощались десь на розі вулиць.

Але, буває, крізь вогонь межі
Минулі дні вертаються, як спогад.
Ми завтра знов не будемо чужі,
Це світлий дар приймаючи від Бога

Tags: Українці, поезія
Subscribe

Posts from This Journal “поезія” Tag

  • Дні

    Одірвались від днів слова, В'януть собі по книжках, а у днях — мов у темному лісі! Радість у мене нова: Дощ осінній по стрісі.…

  • Написання життєпису

    Віслава Шимборська Що потрібно? Потрібно написати заяву, а до заяви долучити життєпис Незважаючи на тривалість життя життєпис повинен бути…

  • Вірші в метро

    Музиканти в метро - це звично, цим нікого не здивувати. А ось читання віршів - несподіва акція. Вуличні виступи поетів були в моді на початку…

  • Вертеп

    Андрей Хаданович Зірка сніжинкою дівчинці впала на вії. Дід Мороз послизнувся на мандарині. Нині, один раз на рік, у вертепі будуть події, Нині…

  • Доля вірша

    Як речі отримують статус класики? Вірш "Любіть Україну" Володимир Сосюра написав в 1944 році. Це був один з віршів, якими відкривалася…

  • За сто років до

  • Втеча

    Іван Світличний: Втікаєм в спорт, в комфорт, у речі, У секс, у скепсис, у бонтон, В патріотизм і самогон, Втікаєм головами в плечі І безхребетністю…

  • Добраніч

    молочний туман протікає між пальцями й пагорбами відсвічує міддю оголений ранком ландшафт імла осідає в низинах потоками жадоби і чутно зітхання в…

  • Лаконично

    Нашлось в сети: "Внучка моего друга Олега (которого я страшно кадрила, пока не узнала, что у него есть внучка) ходит в летний лагерь для…

promo ne_znaiko june 17, 2015 14:33 7
Buy for 20 tokens
Під час минулорічних мандрів ми з Алекс отримали кілька наполегливих запрошень в гості від наших польських друзів. То ж, зважаючи на їх гостинність, ми змогли поглянути на життя поляків нашого віку зсередини. Кріс працює логістом в приватній конторі в місті Познань. Він придбав квартиру в селі…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 12 comments

Posts from This Journal “поезія” Tag

  • Дні

    Одірвались від днів слова, В'януть собі по книжках, а у днях — мов у темному лісі! Радість у мене нова: Дощ осінній по стрісі.…

  • Написання життєпису

    Віслава Шимборська Що потрібно? Потрібно написати заяву, а до заяви долучити життєпис Незважаючи на тривалість життя життєпис повинен бути…

  • Вірші в метро

    Музиканти в метро - це звично, цим нікого не здивувати. А ось читання віршів - несподіва акція. Вуличні виступи поетів були в моді на початку…

  • Вертеп

    Андрей Хаданович Зірка сніжинкою дівчинці впала на вії. Дід Мороз послизнувся на мандарині. Нині, один раз на рік, у вертепі будуть події, Нині…

  • Доля вірша

    Як речі отримують статус класики? Вірш "Любіть Україну" Володимир Сосюра написав в 1944 році. Це був один з віршів, якими відкривалася…

  • За сто років до

  • Втеча

    Іван Світличний: Втікаєм в спорт, в комфорт, у речі, У секс, у скепсис, у бонтон, В патріотизм і самогон, Втікаєм головами в плечі І безхребетністю…

  • Добраніч

    молочний туман протікає між пальцями й пагорбами відсвічує міддю оголений ранком ландшафт імла осідає в низинах потоками жадоби і чутно зітхання в…

  • Лаконично

    Нашлось в сети: "Внучка моего друга Олега (которого я страшно кадрила, пока не узнала, что у него есть внучка) ходит в летний лагерь для…