Де чаклувати в Ха

Федору Шаляпіну було лише 32 роки, коли у нього несподівано почалися проблеми з голосом. Сумний діагноз «дисфонія» поставили і московські, і пітерські, і європейські лікарі, до яких співак звернувся по допомогу, але жоден із них так і не зміг зарадити лихові. Прогнози були невтішними: відомий бас міг не лише назавжди покинути сцену, а й втратити те, заради чого жив. І тоді йому порадили звернутися до харківського отоларинголога Степана Сурукчі, що мав репутацію лікаря, якому піддаються навіть невиліковні хвороби. «У молоді роки Сурукчі стажувався у Німеччині, пройшов там прекрасну школу і привіз унікальні на той час інструменти, — розповів «УМ» громадський інспектор з охорони культурної спадщини Харківської області, директор етнографічного музею «Слобожанські скарби» імені Г. Хоткевича НТУ «ХПІ» Михайло Красиков. — Великий талант лікаря, помножений на дивовижну інтуїцію діагноста, творив дива. Харків’яни казали, що якби Сурукчі надумав сховатися від своїх пацієнтів десь на незалюдненому острові, то його знайшли б і там».

Знайшов його і Федір Шаляпін на тодішній вулиці Садовій, в особняку, збудованому за проектом архітектора Віктора Величка. Тут лікар жив зі своєю родиною, вів активну медичну практику і разом із дружиною Тетяною Іванівною влаштовував популярні творчі вечори. Фактично всі відомі на початку ХХ століття харківські митці, а також співаки, музиканти й актори, які приїздили до міста на гастролі, вважали за честь виступити перед гостями відомого лікаря. Гості ж були, без перебільшення, знатними. Наприклад, видатний хірург, член Нобелівського комітету Микола Трінклер, засновник самобутньої терапевтичної школи Петро Шатілов, неперевершений офтальмолог Леонард Гіршман. «Раніше не було лікарів, педагогів і вчених, які б не ходили на концерти і театральні прем’єри, — каже Михайло Красиков. — Тому, коли до Харкова приїздили відомі митці, їх після виступів у театрах та концертних залах обов’язково запрошували до приватних мистецьких салонів. Один iз таких і був у Степана Сурукчі».

Федір Шаляпін не став винятком. Подружившись із лікарем, який повернув йому голос, співак не раз гостював у його домі, даючи імпровізовані концерти. Навідувався сюди й Олександр Вертинський. Влітку слухачі збиралися на подвір’ї біля фонтана або на затишній терасі, що понині зберігає свій первісний вигляд та унікальну енергетику, хоча вже й добряче потріпана часом.

Докладно тут: http://www.umoloda.kiev.ua/number/2300/188/81883/





  Можна зайти у двір, колись облаштований фонтанами, і оглянути будинок з усіх боків.



  Від фонтанів не лишилося жодного натяку.


  На цих дверях табличка півдомляє, що тут знаходилася бухгалтерія районо. Цей надпис виглядає навіть хімерніше, ніж балонні каракулі на стіні ротонди.



  Починаю підозрювати, що знамениті радянські канцеляризми і скорочення, всі ці тубдиспансери, що їх полюбляли розміщувати в замках, радгоспи як модернізоване кріпацтво, раднаркоми і наркомати як  таємничі секти, не згадуючи вже про зловісні НКВД і ГУЛАГ - все це таємна мова заклять, що їх з великим успіхом було використано для переміщення і людей, і об`єктів під владу мороку.



  Доля цього і багатьох інших історичних будинків лишається невизначеною в той самий час, коли проводяться числені форуми з питань туристичної привабливості міста і постійних зітхань про нібито не дуже тривалу і не дуже насичену історію міста.
  Схоже, що закляття будинку Сурукчі загине лише разом з самим будинком. Щупальця часу вже захоплюють його остаточно.



  Якщо в минулому  тут вирувало світське життя, веселощі і свята, то зараз цілком імовірні відьомські зібрання, таємні ритуали і фотосесії з загадковим виразом обличчя.



  Цілком можливо, що темні сили і досі проводять тут свої вечірки і бали.



  Попелюшка в чорному вбранні тікає і залишає туфлю, та ніхто не вирушає на її пошуки.



  За межами зачарованої теріторії життя і час йдуть звичним чином. Здається, всі сприймають як належне існування цієї магії.