Охоче спілкується, відповідає і розповідає.
Про професію. Завжди хотів бути актором. Якби не актором, можливо юристом, там теж потрібно брехати. Знімався в кіно і рекламі. В кіно краще платять, але цікавіше працювати в театрі. Це залежить від того, з ким працюєш, чи є приємна атмосфера, чи є час, щоб спокійно поставити виставу. В кіно все відбувається дуже швидко, всі постійно поспішають. Також немає контакту з глядачем, і немає можливості для актора показати всі свої здібності.
Про Америку. В Чикаго є родичі дружини. Вона медик, отримала контракт і працювала там в шпиталі. Працював в польському театрі, слов"янському центрі, але це ввечері, а вдень працював на різних роботах, щоби заробити. Працював конс"ержем в великому будинку, потім керував фірмою, яка займалася продажем деталей. Америка комфортна країна для життя. Можливо було залишитись там, але дружина не захотіла. В Америці все дуже швидко, таке інтенсивне життя, я не люблю такий ритм. І постійний страх у всіх: втратиш роботу, не буде грошей, втратиш все.
Про Україну.Вперше потрапив в Україну близко тридцяти років тому. Познань - місто-побратим Харкова, у зв"язку з чим були організовні великі гастролі, був так званий поїзд дружби, яким їхали музиканти і актори до Харкова з Познаня. Більше до України не приїздив. Тільки коли Україна нарешті зібралася вступити до Європи, подумав, яка чудова вистава для українців "Прощай, Юдо!". Історія зради, в якій персонажі - участники польського спротиву комуністичній системі одночасно є біблійними персонажами. Мої вистави - це послання українцям і "Антигона" продовжує ідеї "Юди". Людська гідність за будь-яких умов. Чи варто змінювати батьківщину в пошуках кращого життя? Чи не завелику ціну має зрада?
Моя думка про Україну змінилася на краще. Існує така думка в Європі, що Україна - це тільки села, більше нічого немає, люди голодують. Але це не так. Тут чудова країна, в ній живуть добрі люди. Великі міста, в яких все є: магазини, ресторани, автівки, розваги. Але якщо взнати, як все працює... Наприклад таксі. Водій ніколи не дає чек. Ніхто не контролює стан машин, вартість поїздок, безпеку і обслуговування. Автобуси і таксі взагалі можуть не мати ліцензіі і возити людей. І це лише транспорт, а так само в усіх сферах.
Такий театр не міг би працювати в Польщі. Санітарні служби закрили б його, позабивали б вікна і двері, і нікого не пускали б, поки не зробили б ремонт. В жахливому стані все: гримерки, туалети, безпека. Ще одна різниця в організаціі роботи: в Польщі в театрі працює багато людей, які займаються рекламою, освітленням всіх подій. Для цього всі вони маюсь сучасні комп"ютери. Тут зовсім немає цьго. Але актори класні, робота класна, я не можу нарікати.
Про Польщу. 25 років тому Польща позбулася радянського впливу. Зміни і реформи пройшли дуже швидко, впродовж 2-3 років. Ми хотіли змінити все і зробити як в нормальному світі на Заході. Було дуже важко, але всі розуміли, для чого це. Так важко, як в Україні не було. Наприклад 80% землі було в приватній власності і лише 20% в колхозах. І ці 20% відразу віддали приватним власникам. Не таким довгим і жорстоким був радянський вплив, тому нам було легше. Є різниця і в менталітеті. Є речі, яких я зовсім не розумію. Скажімо людина мешкає в невеликій квартирі десь на Салтівці, де не гарно, не чисто і не затишно і при цьому їздить на лексусі. Для чого? Для того, щоби показати всім. У нас люди, якщо мають гроші, купують будинки. А машина, як і велосипед - щоб їздити, за п"ять років будь-яка постаріє. Також у вас купують одяг і взуття, аби показати престиж. Цим зовнішнім атрибутам приділяється забагато уваги. Колись у мене працювали хлопці із Західної України, будували дім. Дуже хороші хлопці і добре працювали. Це не погано їздити заробляти в іншу країну, а витрачати в своїй. Але колись потрібно зробити свою країну такою, в якій добре буде і працювати, і витрачати.
Про надію. В України мало надії. Путін знає, що робить. Війною від відволікає увагу і сили від змін. Швидких змін на жаль не буде. Ви самі повинні дати собі надію. Справа не в тому, чи приймуть в Євросоюз. Справа в тому, що зробити, як змінити все, щоб відкрили кордони. Нам, полякам, ніхто нічого не подарував. Ми маємо свій дім, любимо його, дбаємо про ньго. Кожен повинен насамперед дбати про свій дім.
Journal information