Андрей Хаданович
Зірка сніжинкою дівчинці впала на вії.
Дід Мороз послизнувся на мандарині.
Нині, один раз на рік, у вертепі будуть події,
Нині відчиняться двері чарівної скрині!
Вертеп наш має три поверхи, отож запрошую.
На кожному поверсі – все, що треба.
На середнім – земля, пастушки, цар Ірод зі сторожею.
На горішнім – різдвяна зірка і трішки неба.
На найнижчому поверсі – грішники, пекло,
Замість казанів тут – метро, у годину пік…
Режисер хвилюється – публіки стільки приперло.
Двадцять століть на сцені – а все не звик.
Напоготові ясла, ангели, пустеля гола.
Смерть ріже пиріг косою, холодним лезом.
Ірод закручує гайки. Сюжет розкручує кола.
«Нова радість стала…» Далі за текстом.
Зірка, як всі зірки, капризує, однак
Врешті спускається з неба, а це вже знак,
Що всупереч Іроду перемагає добро.
Навіть у пеклі амністія. Тріє царі виходять з метро,
А над землею – янголи! Посполитий люд
Бачить, що бачить, думає, що салют.
Бог народився. Царі несуть презенти.
Тут і вертепу кінець. Хто слухав – аплодисменти!
На поклін викликають ведмедя з козою.
Діти їдять мандаринки. В’яже вуста хурма.
Глядачі підхопилися, кличуть і смерть із косою,
А смерті нема.
Переклад із білоруської Сергія Жадана
Journal information