ne_znaiko (ne_znaiko) wrote,
ne_znaiko
ne_znaiko

Страшна наука

"Видана у 1979 році в Нью-Йорку фундаментальна студія A Historical Phonology of the Ukrainian Language професора Колумбійського університету Юрія Шевельова ерудовано і високопрофесійно заперечує оту «общеруську» схему історичного і мовного минулого. Подібно, як колись праці Грушевського в історіографії, книга Шевельова – це переломна точка у слов’янському мовознавстві. Адже вона доказує окремішність процесів формування української і російської мов у ранніх стадіях розвитку, заперечуючи гіпотезу про існування однієї спільної древньоруської мови".

Мовна концепція Шевельова таки стане наріжним каменем нового українського мовознавства

Юрій Шевельов. Фото: holos.fm
Сьогодні мало не кожен українець знає про те, що на початку ХХ віку найвизначніший історик України Михайло Грушевський здійснив прорив в історіографії, сформулювавши модерну концепцію історії нашого народу. У найзагальніших обрисах процес, який довів до того, можна накреслити так. У ключовій для творення модерних історичних наративів епосі ХVІІІ і ХІХ віків, Європа бачила історію бездержавного українського народу крізь призму двох колоніальних історіграфій: Російської імперії і Польщі. Наративи обох цих культур, кожна з яких хотіла довести права на українські землі, заперечували існування окремої історії українців, причому російські історики відмовлялися навіть визнати факт існування українців як народу.
Про це сказав літературознавець, письменник Марко Роберт Стех в одній з своїх передач циклу «Очима культури», присвячених представленню мало відомих українських культурних діячів та інтелектуалів.
На противагу тим колоніальним теоріям, осмислення власної історії самими українцями відбулося у декількох стадіях. Наші перші новітні історики, Дмитро Бантиш-Каменський чи Микола Маркевич, беручи за взірці традицію козацьких літописів чи анонімну «Історію Русів», наголошували на особливостях українського народу і його вдачі, та їхні концепції ще не виходили поза рамки панівної імперської історії.
Наступне покоління – історики-романтики, Михайло Максимович, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Олександр Лазаревський, – виступили уже проти імперської схеми, наполягаючи на самобутній історії українців, хоча і не зовсім окремій від історії так званої «загальноруської». Згодом, у другій половині ХІХ століття, попри гніт царської цензури, історики документалісти під проводом Володимира Антоновича підтвердили неповторний характер нашої історії, дослідивши маси архівних документів.
І нарешті злам у еволюції історичного мислення про Україну здійснила праця студента Антоновича Михайла Грушевського. Вважаючи суб’єктом історії народ, а не державні утворення чи владні династії, Грушевський сформулював і ретельно обґрунтував на базі історичних джерел схему незалежного історичного розвитку українців і задокументував тяглість нашої історії, незалежно від того, в межах яких держав українцям випадало жити. Його висновки підтвердили згодом інші історики, і сьогодні лиш безграмотна або свідомо упереджена, політично мотивована людина бралася б заперечувати існування українців як самобутнього історичного народу.
Для більшості з нас це очевидний факт. Та чи багато українців, навіть добре освічених, знає про те, що в ХХ віці мав місце ще один, не менш фундаментальний і революційний злам в науці про нашу спадщину? У галузі мовознавства: в студіях походження і розвитку української мови.
В ХІХ столітті, а то й пізніше, прихильники імперської російської ідеології без жодних наукових виправдань заявляли, що жодної української мови «нема, ніколи не було, і бути не може», називаючи нашу мову «наречієм» російської. Після глибоких студій української мови десятками визначних мовознавців сьогодні, знову таки, на подібні твердження могла б спромогтися лише людина зовсім безграмотна або цинічний політичний спекулянт.
Та однак питання історичного походження нашої мови досі асоціюється із застарілими уявленнями. Навіть українські вчені найчастіше дотримуються сформульованої росіянами теорії про нероздільну єдність трьох східнослов’янських мов та їхні корені у, мовляв, одній спільній древньоруській мові. Цю теорію автоматично єднають з імперським твердженням про нероздільно спільне історичне походження росіян, українців і білорусів, і про Київську Русь як, мовляв, «колиску трьох братніх народів».
А проте видана у 1979 році в Нью-Йорку фундаментальна студія A Historical Phonology of the Ukrainian Language професора Колумбійського університету Юрія Шевельова ерудовано і високопрофесійно заперечує оту «общеруську» схему історичного і мовного минулого. Подібно, як колись праці Грушевського в історіографії, книга Шевельова – це переломна точка у слов’янському мовознавстві. Адже вона доказує окремішність процесів формування української і російської мов у ранніх стадіях розвитку, заперечуючи гіпотезу про існування однієї спільної древньоруської мови.
Є кілька об’єктивних причин на те, чому праця Шевельова ще досі не здобула широкого резонансу і не змінила загальної суспільної думки. На відміну від праць Грушевського, які, як більшість історичних студій, є доволі легко зрозумілими пересічному читачеві, книжка Шевельова, як більшість фахових праць з історичного мовознавства, з огляду на наукову методологію вельми складна і зрозуміла в усіх аспектах лише спеціалістам. Кількість фахових спеціалістів з історії слов’янських мов на заході дуже мала, а більшість з них – це мовознавці-русисти, які дотримуються традиційних імперських поглядів і які здебільшого зустріли відкриття Шевельова розгубленим мовчанням. В Україні книга була заборонена, і щойно в 2002 році вийшов у Харкові її україномовний переклад.
Без тиску загального суспільства, для якого докази Шевельова є незрозумілими, ця нова концепція дуже помалу виборює собі місце в українській науці, бо доводиться долати опір старої гвардії мовознавців, відданих завченим теоріям. Але долає вона опір невблаганно і одного дня обов’язково стане наріжним каменем нового українського мовознавства.
Теж не без перешкод проникала в інтелектуальний простір України блискуча есеїстика і літературна критика Шевельова, написана під псевдонімом Юрій Шерех. Попри ерудицію і високий інтелектуальний рівень його писань, в 90-х роках процес їхнього поширення і належного визнання в Україні блокував патріарх українських соцреалістів Олесь Гончар, колишній студент Шевельова, який не міг простити давньому вчителеві, що той критично оцінював його романи, які під небеса підносила партійна критика. Щойно в 1998 році вийшло в Харкові видання вибраних есеїв Шереха-Шевельова. Про складність процесу повернення його спадщини в Україну можна довідатися, між іншими, з нової книжки Оксани Забужко «Вибране листування на тлі доби».
Надзвичайний вклад Шевельова в українську науку і культуру цікавий ще й тим, що за етнічним походженням Шевельов не українець. Він один з дуже цікавої групи українських німців, які в 20-тих роках, покинувши російськомовне середовище, стали відданими патріотами української культури. Серед найвідоміших були авангардист Майк Йогансен і поет неокласик Освальд Бурґгард, відомий під псевдонімом Юрій Клен.
Щиро рекомендую вам дуже цікаві мемуари Шевельова «Я – мене – мені (і довкруги)», з яких можна довідатися, між іншими, як німець за походженням і син царського генерала став відданим патріотом України і одним з найвизначніших наших інтелектуалів ХХ віку.
А великий вплив на формування світогляду молодого Шевельова мав найбільший геній українського театру, Лесь Курбас, який у 25 році переїхав з театром «Березіль» до рідного Шевельову Харкова.





  З ініциативи громадських організацій 4 вересня 2013 року було встановлено меморіальну дошку мовознавцеві Ю. В. Шевельову на фасаді будинку по вулиці Сумській, 17. 25 вересня 2013 року міськрада прийняла рішення дошку зняти. За півгодити після усхвалення рішення її було демонтовано. Як пізніше заявив мер Кернес, це зробили невідомі. Формальним риводом для боротьби з пам`ятним знаком став період життя науковця в окупованому німцям Харкові.




В січні 2017 Харківський апеляційний адмінистративний суд відмінив рішення міськради про демонтаж і тепер меморіальна дошка може відновитися.

Як бачимо, наукова праця, відмінна від загально-імперської концепції, була і лишається страшною зброєю. Вона викликає страх і бажання нищіти. Якщо радянські діячі мали можливості замовчувати, стирати пам`ять і перешкоджати інформаційним потокам, то представники нової влади своїми діями лише привертають увагу до постаті вченого. Той гарячковий поспіх, з яким вони заходилися боротися з першим натяком на повернення невідомого широкому загалу діяча, лише зацікавив і призвів до зворотнього ефекту. Чи варто їм дякувати за цей "ефект Стрейзанд" у мовознавстві? Лишається сподіватися, що часи по-троху змінюються і пам`ять почне вертатися.



Tags: Мова, Українці, Харків, Харьков, символ
Subscribe

Posts from This Journal “Мова” Tag

  • Дівич-вечір

    Ще одна спроба знайти відповідник вкоріненому "девичнику". Не дуже мені ця конструкція з дівич-вечором подобається. До того ж це може бути…

  • Кебета і клепка

    Без кебети – нетямущий, дурний. Мати кебету – бути розсудливим, мислячим. Кле́пку загуби́ти; Нема́є (не вистача́є, браку́є)…

  • Либонь

    «Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось ... » - Ліна Костенко. Либонь – цим словом можете замінити більш…

  • Пригоди правопису

    Юрій Винничук - прозаїк, літературознавець, публіцист - розповідає про те, що сталося з українським правописом протягом останнього століття.…

  • Мотузяна душа

    Непринципова людина, хто-небуть боязкий, позбавлений рис людської індивідуальності. Гарний вислів. Потрібні приклади. Кого б можна було…

  • Опасистий

    Потепліло і звідусіль почувся стогін, які всі нещасні, що за зиму повтрачали фігури. Кого не зустрінеш, одне - "Ти подивись, яка я стала…

  • Tsundoku

    В японській мові є чарівне слово «tsundoku», що перекладається як «людина, котра купила багато книг і просто не має часу, аби їх…

  • Як

    - Був у зоопарку, бачив яка. - I як як? - Як як як.

  • Добраніч

promo ne_znaiko june 17, 2015 14:33 7
Buy for 20 tokens
Під час минулорічних мандрів ми з Алекс отримали кілька наполегливих запрошень в гості від наших польських друзів. То ж, зважаючи на їх гостинність, ми змогли поглянути на життя поляків нашого віку зсередини. Кріс працює логістом в приватній конторі в місті Познань. Він придбав квартиру в селі…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 11 comments

Posts from This Journal “Мова” Tag

  • Дівич-вечір

    Ще одна спроба знайти відповідник вкоріненому "девичнику". Не дуже мені ця конструкція з дівич-вечором подобається. До того ж це може бути…

  • Кебета і клепка

    Без кебети – нетямущий, дурний. Мати кебету – бути розсудливим, мислячим. Кле́пку загуби́ти; Нема́є (не вистача́є, браку́є)…

  • Либонь

    «Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось ... » - Ліна Костенко. Либонь – цим словом можете замінити більш…

  • Пригоди правопису

    Юрій Винничук - прозаїк, літературознавець, публіцист - розповідає про те, що сталося з українським правописом протягом останнього століття.…

  • Мотузяна душа

    Непринципова людина, хто-небуть боязкий, позбавлений рис людської індивідуальності. Гарний вислів. Потрібні приклади. Кого б можна було…

  • Опасистий

    Потепліло і звідусіль почувся стогін, які всі нещасні, що за зиму повтрачали фігури. Кого не зустрінеш, одне - "Ти подивись, яка я стала…

  • Tsundoku

    В японській мові є чарівне слово «tsundoku», що перекладається як «людина, котра купила багато книг і просто не має часу, аби їх…

  • Як

    - Був у зоопарку, бачив яка. - I як як? - Як як як.

  • Добраніч