ne_znaiko (ne_znaiko) wrote,
ne_znaiko
ne_znaiko

Горішки. Третій

Цього ранку все було іншим. Листопадові дні схожі на суцільні сутінки. Прокидаєшся, коли ще темно. Їдеш на роботу крізь сірий густий туман, в якому легко загрузнути і загубитися. Вертаєшся додому в цілковитій темряві. Холодний вітер зриває останнє пожовкле листя з уже мертвих дерев. Свистить між будинками, жбурляє пляшку від коли так, що вона б’ється об стіну, пластик тріщить, наче вибухає. Коли холодний вітер прилітає в обличчя, сльози течуть самі. О, в таку погоду ні розмазана туш, ні почервонілий ніс, що хлюпає, нікого не здивують. Та ніхто і не побачить, якщо яка людина і з’являється, вона не розглядає перехожих.


Женя спиняється біля старого каштану, коли хоче скоротити дорогу через парк. Прикладає долоню до задубілої кори. Підіймає голову до крони і вигукує: «Найгірша пора року! Найгірший час! Це добре, що ви співпали!» - і несамовито сміється. У відповідь отримує удар в плече. Якимось дивом каштанчик досі затримався на дереві, а тепер вдарив її і покотився по замерзлій землі. Женя підіймає його, гладить блискучий бік і кладе до кишені. Схлипує і йде додому.

На ранок прокидається від світла. Вікна не зашторені, і з них ллється сяйво. Мабуть, так сяє в кінці тунелю, але це її вікна, Женя рвучко сідає в ліжку і бачить за вінком сніг. Він вкрив дерева, дахи, автівки, сховав стежки, обліпив шапкою кіоск на розі, наліпився на нижню частину віконного скла і мерехтить на сонці. Чути, як Фея Драже відбиває такт цьому мерехтінню. Це білий день в прямому сенсі, він гарний і чистий. Це перший день звільнення. Євгенія не чекатиме на чоловіка, не готуватиметься до поїздки і не піде до університету. Вона знімає зі стіни кольоровий графік і питає в нього, яка була ймовірність того, що все зміниться майже в один день? Все, що будувалося роками, щезне як не було? Цю несподівану свободу важко витримати. Женя починає тремтіти і шукати телефон. Існує людина, яка вміє почуватися вільною від обов’язків. Хай розкаже, як керуватися самими бажаннями. Свого часу Женя відміняла важливі зустрічі, домовлялася, щоб інший викладач замінив її на іспиті і зривалася від мами, яку і так не часто навідувала, якщо Валі треба було поговорити.

Валі було, що сказати. Вона міняла чоловіків, народжувала дітей, переїздила, опановувала нові професії. Спілкувалася з колишніми свекрухами, доглядала їхніх котів, коли хазяйки хворіли і провідувала хворих у лікарні. Відкривала і закривала магазини, майстерні і студії, опікувалася дитячим будинком і прилаштовувала цуценят. Траплялося, що вона потребувала допомоги, і тоді Женя робила все, що було в її силах. Схоже, що ця людина не боялася ні змін, ні зрад. Або хоча б знала, як з ними поводитися.

Довелося набрати кілька разів, перш ніж Валя взяла трубку. Женя боялася, що подруга одразу почне засипати її своїми новинами, але цього не сталося. Валя відповідала стисло, наче була зайнята чимось важливим. Приїхати відмовилася, проте запропонувала зустрітися по обіді за кавою. До того часу ще було кілька годин, які Женя присвятила переходу на зимовий гардероб. Під цим приводом вона взялася потрошити свою шафу, відкидаючи все, що викликало найменший сумнів. Разом з діловими костюмами і блузами на підлогу летіли сподівання, амбіції, намагання. Женя натягла старі джинси, які досі сиділи чудово. Пальто, в якому вчора розмовляла з вітром, теж склала в пакет до непотрібних більше речей. Коли звернула його навпіл,  каштанчик випав з кишені і покотився аж до кухні. Женя підняла його, погладила гладку глянцеву поверхню і положила в кишеню джинсів.

Прийшла до кав’ярні трохи раніше. Замовила лате і тістечко з горіховим праліне. Сніг все сипав. Відвідувачі заходили припорошені, струшували з одягу блискітки, які в польоті перетворювалися на краплі і примушували прибиральницю раз по раз возити шваброю по підлозі. Високий худий хлопець в довгому фартуху пурхав між столиками, розносив високі кухлі глінтвейнів, пузаті чайники імбирних і м’ятних чаїв, скляні чашки і бокали з фірмовими кавовими коктейлями. До стійкого кавового духу домішувалася кориця і ще щось зимово-знайоме, але Женя не могла згадати, що.

{C}-         {C}Вам сподобався десерт? – хлопець вже забирав тарілку, а Женя і не помітила, як знищила все, що було на ній.

{C}-         {C}Так, дякую.

{C}-         {C}Може спробуєте ще щось? Маємо новинку – «Кокосовий вибух».

Хлопець змовницьки посміхався, наче пропонував не десерт, а миттєве перенесення до кокосових островів. Його слова, так само як і рухи, впевнені, але невимушені і легкі, переконували. Альберт, як писало на бейджі, викликав довіру. Отримавши від Жені згоду на вибух, він просяяв і полетів до бару.

В боці задавило, і Женя пожалкувала про замовлення, а тоді перевірила кишеню тугих джинсів. Довелося встати, щоб витягти каштан. Це він давив, наче хотів попередити – про що? Женя задумливо гладила коричневий бік і не помітила, як з’явилася подруга.

{C}-         {C}Що це в тебе?

{C}-         {C}Каштан знайшла.

Валя зняла запітнілі окуляри, схилила голову на бік і заглянула Жені в очі. Вона досі була в білій в’язаній шапочці, що робила її схожою на лікаря, який щосили співчуває химерним вигадкам пацієнта. Женя засміялася:

{C}-         {C}Та ні, я в нормі. Просто так багато всього сталося. Ну, як для мене – це багато.

Валя пропустила натяк повз вуха і запитала, трохи не до ладу:

{C}-         {C}А коли ти їдеш до німців?

{C}-         {C}А я не їду.

{C}-         {C}Як?

{C}-         {C}А отак. Мені вдалося втрати роботу одночасно з втратою сім’ї.

{C}-         {C}Кокосовий вибух!

{C}-         {C}Що? – Валя підскочила під несподіванки і підвела очі на Альберта, який поставив перед Женею білосніжну кулю. Альберт лагідно посміхнувся до Валі і запитав, чи готова вона щось замовити.

{C}-         {C}Трохи пізніше, - відказала Валя і стягла с голову шапку.

Наелектризовані кучері стали сторчма, вона звичним жестом спробувала їх вкласти. Спроба, як завжди, безнадійна і зворушлива. Можливо, оця безпомічність і була тим, що так приваблювало до Валі всіх охочих допомогти і відчути себе сильним і значущим. Женя відчула, як скучила за цими неслухняними кучериками, синіми очима і здивованим вигином брів над ними, за цим блідим обличчям, яке щосекунди змінювало вираз. Зараз воно було розгубленим, як в дитини, що не може розв’язати здавалося б просту задачу.

{C}-         {C}Знаєш, я так багато хотіла розповісти, а зараз думаю про інше. Пам’ятаєш, як малими ми збирали каштани? Це був справжній азарт.

{C}-         {C}А як же, - Валя зітхнула і підперла голову рукою.

{C}-         {C}Старалися назбирати хто більше. Така дивна гра – заради гри. Бо вони ж не для чого не потрібні. В мене був великий короб, я занурювала туди руки і торохтіла каштанами.

{C}-         {C}Як не потрібні? Моя баба різала їх, заливала спиртом і настоювала. Ліки робила, розтирання для суглобів, для попереку. Досі чую той запах, як вони мені набридли, ті каштани.

Жені зачудовано дивиться на свій каштан. Виходить, все було не так, як їй здавалося. Тоді бере блискучу ложечку і розламує навпіл бездоганну білу кулю, що досі стояла недоторкана.

{C}-         {C}Послухай, - Валя втомлено зітхає, наче здолала довгий шлях до цих слів. – Тільки не кажи, що ти не знала.

Женя кладе до рота шматочок тістечка і відчуває, як часточки карамелі утворюють маленькі вибухи і змішуються з кокосовою стружкою.

{C}-         {C}Ніколи не чула, що каштани мають лікувальні властивості.

{C}-         {C}До біса твої каштани! – Тепер вибухає Валя. – Ти все знаєш. Ти ж така розумна, все прораховуєш, вмієш і прогнозувати. Можна подумати, що не прогнозуєш, а викликаєш потрібні тоді події. Ми були впевнені, що ти знаєш.

{C}-         {C}Хто це ми?

{C}-         {C}Як хто? Ми з Віталієм. Віталій …і я, - останнє «я» застигає в Валі на пухких губах, коли вона бачить вираз обличчя Жені.

Карамельні вибухи тицяють у піднебення, штрикають голками язик, роблять кокос таким солодким, що аж зводить щелепи. За вікном все сипить сніг. Сніг сиплеться на підлогу з чиєїсь шуби, змішується з кокосовою стружкою, з білим кремом, і перетворюється на брудне місиво.

Прибиральниця вже збирає рештки посуду, а Альберт підлітає до Жені.

{C}-         {C}Вибачте. Це випадково. Я відшкодую.

{C}-         {C}Як ви себе маєте? Вам погано?

{C}-         {C}Ні. Я сплачу за це. І ще, будь ласка, зробіть мені таке тістечко з собою.

{C}-         {C}Вам сподобалося?

{C}-         {C}Здається, що відчула смак свободи.

Альберт зникає, потім з’являється з рахунком і склянкою води. Женя глибоко вдихає і відчуває в насиченому кавою повітрі домішки ванілі, паленого цурку, гарячого алкогольного коктейлю і ще чогось, чому вона не може знайти назви.






Оригінал на Дрімі

Tags: оповіданнячко
Subscribe

Posts from This Journal “оповіданнячко” Tag

  • Є тут хто живий?

    Маю до вас прохання. Додайте лайків цьому допису на фб: https://www.facebook.com/photo?fbid=4815202615218672&set=a.195885123817134 Фрагмент…

  • Зелене жито

    Сьогодні все майже так само, як раніше, тільки тепер всі в масках, ну майже всі. Навіть якщо довгий час не користуватися метро, як потрапиш туди,…

  • добраніч

    Ти просиш зробити це знову, а я не хочу. Надто складно, довго, потребує багато зусиль, втомлює, щоб не сказати знесилює. Треба підготуватися…

  • Життя хом'яка

    Хом'як прокидається. Перевіряє запаси. Їсть, напихається, хрумкає, точить, жує, наминає моркву, уминає капусту, дивиться, щоб його кинути в…

  • Резерв

    Військо було готове навесні. Виструнчилося і чекало, мало різні засоби на кожен день, на всі можливі умови. Сучасні, гарні, бадьорі, впевнені в…

  • Карантинний бенкет

    Цього року троянди захопили наші вулиці. Ще ніколи передмістя не було так щільно вкрите рожевими, жовтими, білими кущами, кущиками, водоспадами…

  • Про це

    Я думаю про це, коли цвітуть дерева. Коли дощі збивають цвіт, коли вітер ламає гілки. Коли складаю посуд, тримаю прозорі скляні амфори різних форм,…

  • Вид з вікна

    Того року ми оселилися на будівельному майданчику. Готель в одному місті, апартаменти в іншому, квартира друзів в третьому – всюди вікна…

  • Вид з вікна

    Того року ми оселилися на будівельному майданчику. Готель в одному місті, апартаменти в іншому, квартира друзів в третьому – всюди вікна…

promo ne_znaiko june 17, 2015 14:33 7
Buy for 20 tokens
Під час минулорічних мандрів ми з Алекс отримали кілька наполегливих запрошень в гості від наших польських друзів. То ж, зважаючи на їх гостинність, ми змогли поглянути на життя поляків нашого віку зсередини. Кріс працює логістом в приватній конторі в місті Познань. Він придбав квартиру в селі…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments